Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2015 р. м. Київ К/800/50373/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

секретар судового засідання - Ярош Д.В.,

за участю представників:

від позивача - Дяченко С.В.,

від відповідача - Зінченко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в місті Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року

у справі № 826/7691/14

за позовом Державної фінансової інспекції в місті Києві

до Українського державного науково-дослідного інституту нанобіотехнологій

та ресурсозбереження

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року Державна фінансова інспекція в місті Києві звернулась до суду з позовом до Українського державного науково-дослідного інституту нанобіотехнологій та ресурсозбереження, в якому просила зобов'язати відповідача виконати в повному обсязі п.2, п. 4, п. 5, п. 7 та п. 8 письмової вимоги Держфінінспекції в м. Києві № 26-06-14-14/353 від 14 січня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2014 року у справі № 826/7691/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна фінансова інспекція в місті Києві звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Український державний науково-дослідний інститут нанобіотехнологій та ресурсозбереження подав до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошував на відповідності судових рішень обставинам справи та вимогам законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в місті Києві проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності Українського державного науково-дослідного інституту нанобіотехнологій та ресурсозбереження за період з 01 січня 2011 року по 01 листопада 2013 року.

В ході проведення перевірки виявлені порушення відповідачем фінансової дисципліни та складений акт №06-30/2822 від 30 грудня 2013 року.

Згідно вказаного акту перевірки встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 509, 610, ч. 1 ст. 611, ст. 950, ст. 951 Цивільного кодексу України Інститутом не вжито заходів щодо своєчасного стягнення дебіторської заборгованості, що призвело до втрат активу Інституту, а саме, дебіторської заборгованості на загальну суму 188,2 тис. грн.

В порушення п. 1 ст. 796 Цивільного кодексу України, п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України, умов договору про оренду майна розділу 5 «Обов'язки Орендаря» Інститутом проведено видатки на покриття витрат сторонніх організацій, а саме сплати земельного податку на суму 152,4 тис. грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Інституту на вказану суму.

В порушення п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.2012 №245, двом сумісникам проведено оплату за фактично невідпрацьований час на загальну суму 8,2 тис. грн. та, як наслідок, зайво перерахований єдиний соціальний внесок в сумі 3,8 тис. грн., чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Інституту на загальну суму 12,0 тис. грн.

В недотримання вимог ст. 549 Цивільного кодексу України та умов укладених договорів Інститутом не проводилось нарахування пені за прострочену дебіторську заборгованість, що призвело до недоотримання надходжень Інституту на загальну суму 5,0 тис. грн.

В порушення умов договорів оренди майна Інститутом з орендарем ТОВ «Промтехсервіс КО» своєчасно не укладено договір про надання комунальних та експлуатаційних послуг та двом орендарям, а саме: ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Деміт Фаундер» не виставлялись рахунки з дати укладення договорів про оренду майна, пов'язані з утриманням орендованого майна, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Інституту на загальну суму 3,6 тис. грн.

За результатами ревізії позивачем встановлено, що Інститутом в порушення вимог п. 7 ст. 8, п. 5 ст. 9, п. 1 ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.4, 1.15 Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 30 жовтня 1998 року №90, Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, затвердженого наказом Державного казначейства України від 08 травня 2001 року №73, завищено зобов'язання на загальну суму 6,0 тис. грн.

Також, в ході проведеної зустрічної звірки встановлено наявність в обліку заборгованості, яка не відображена по обліку дебіторської заборгованості на відповідну суму.

За результатами проведеної в ході ревізії Інституту інвентаризації встановлено лишки матеріальних цінностей на загальну суму 3,3 тис. грн.

На підставі виявлених порушень та зазначеного вище акту ревізії позивачем винесено також вимогу щодо усунення порушень, виявлених ревізією від 14 січня 2014 року № 26-06-14-14/353.

На виконання зазначеної вище вимоги, відповідач направив Державній фінансовій інспекції в місті Києві лист від 17 лютого 2014 року №157/16 «Про усунення порушень, виявлених ревізією», в якому проінформував щодо вжитих ним заходів для усунення виявлених ревізією порушень згідно акту № 06-30/2822 від 30 грудня 2013 року.

Однак, на думку Державної фінансової інспекції в місті Києві, відповідачем не виконано п. 2, п. 4, п. 5, п. 7, п. 8 вимоги щодо усунення порушень, виявлених ревізією № 26-06-14-14/353 від 14 січня 2014 року.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до підпункт 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі по тексту Положення), Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

У разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 13 травня 2014 року у справі №21-89а14 та від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14.

За приписами частини 1 статті 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Із матеріалів справи вбачається, що вимогою Інспекції зобов'язано відповідача вжити заходи для відшкодування завданих збитків.

Вирішуючи спір в даній справі суди дослідили правомірність проведення претензійно-позовної роботи щодо поновлення строків позовної давності дебіторської заборгованості та забезпечення їх стягнення; нарахування суми земельного податку і проведення претензійно-позовної роботи з орендарями щодо відшкодування сум земельного податку; нарахування та виставлення до сплати пені на суму 5 025,08 грн.; відшкодування коштів на оплату комунальних та експлуатаційних послуг; необхідність відображення в обліку наявності активів на загальну суму 3 251,20 грн.

Не обговорюючи питання наявності факту порушення відповідачем фінансової дисципліни та обґрунтованості вимоги фінансової інспекції від 14 січня 2014 року № 26-06-14-14/353, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що аналіз правильності обчислення та нарахування збитків повинен перевіряти суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю до підконтрольної установи про відшкодування збитків.

Приймаючи до увагу те, що судами попередніх інстанцій зібрані всі необхідні докази у справі і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з'ясовані повно та правильно, однак рішення першої та апеляційної інстанцій є помилковим, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає на необхідне скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зауважити, що відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій розглянули позовні вимоги по суті та надали оцінку правомірності. Як зазначалось вище, аналіз правильності обчислення та нарахування збитків повинен перевіряти суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю до підконтрольної установи про відшкодування збитків, а тому позов в даній справі підлягає залишенню без задоволення з інших підстав, ніж вказали суди попередніх інстанцій.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в місті Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2014 року у справі №826/7691/14 - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: